Андрієві було всього п’ять років, коли з ним сталося це нещастя. Мама його ростила одна без батька, і вони завжди були нерозлучні. Вони проводили весело час, грали і всюди ходили разом. Якось, з ними трапилося лихо, і життя розділило їх назавжди. Увечері того дня, мама сказала, що змушена піти з дому і Андрій повинен почекати лише годину. Хлопчик, звичайно, боявся залишатися один, але погодився. Перші дві години він місця собі не знаходив і з нетерпінням чекав на матусю. Так і не дочекавшись маму, хлопчик зі сльозами на очах заснув у своєму ліжечку. Вранці, коли він прокинувся, насамперед взявся за пошуки мами.
Він оглянув усі кімнати у квартирі кілька разів, але мама додому так і не прийшла. Хлопчик почав сильно nлакати, і зі страхом став одягатися, щоб вийти та шукати маму на вулиці. Він крутився навколо будинку, але мами не було й не було. Хлопець сів на лавку і почав гірко nлакати. Перехожі навіть не помічали самотнього хлопця і проходили повз нього. Він так довго ходив, що дійшов до парку і з голоду так і заснув на лавці.
Advertisements
Один із перехожих таки помітив дитину і викликав nоліцію. Дитина опинилася в ділянці, очі її були сповнені страху. Він не розумів, чому мама його не шукає і був дуже нещасний. Раптом з’явилася одна жінка, яка його погодувала та кудись відвела. Коли вони доїхали до місця, то Андрієві стали знайомити з дітьми, які мали такі ж сумні очі. Виявилося, його привели до дитячого будинку. Хлопчик з того моменту зрозумів, що маму він більше ніколи не побачить, хоч уже нудьгував за нею. З’ясувалося, що того вечора нещасна жінка не змогла повернутися до сина, бо її збила машина. Того фатального вечора доля розділила люблячу матусю і сина назавжди.