Я пенсіонерка, живу в орендованій квартирі, вчора прийшов господар дому і сказав, що якщо я не заплачу вчасно, то він вижене мене з дому.

Advertisements

Тепле вечірнє світло заливало кімнату, коли я сиділа за столом, перебираючи рахунки і намагаючись зрозуміти, як укластися у свій скромний бюджет. Життя пенсіонерки не може бути легким, особливо, коли доводиться жити на орендовній квартирі, яку ледве-ледве вдається тягнути. Вчора ввечері пролунав стукіт у мої двері. Я відкрила і побачила господаря будинку, його обличчя виражало невдоволення. “Маріє Іванівно, ви вже два місяці затримуєте плату.

Якщо так піде й далі, я змушений буду вас виселити”, – суворо сказав він, стоячи у дверях. “Я розумію, але в мене зараз важкі часи. Можливо, ми знайдемо якийсь компроміс?” – Обережно запропонувала я. “Крім того,” – продовжив він, не звертаючи уваги на мої слова, – “я збираюся збільшити орендну плату. Витрати зростають, і мені потрібно це компенсувати.” Світ навколо мене захитався. Збільшення плати? Це було занадто. З тривогою в серці я зателефонувала до сина, але він не зміг мені допомогти. “Мамо, я сам ледве зводжу кінці з кінцями зі своєю орендою”, – сказав він зі втомою в голосі.

Advertisements

“Я розумію, синку,” – відповіла я, намагаючись приховати своє розчарування. Тепер, залишившись сама зі своїми думками, я намагалася знайти вихід. Наступного дня я звернулася до місцевого центру соціальної допомоги. Там мені порадили піти до юриста, який спеціалізується на правах орендарів, та подивитися, які є державні програми допомоги для людей похилого віку. “Ми допоможемо вам подати документи на отримання державної підтримки та перевіримо законність вимог вашого орендодавця”, – сказала мені соціальний працівник. З цього центру я вийшла з новою надією. Світ не такий безжальний, коли є куди звернутися по допомогу. Залишається лише дочекатися результатів усіх цих зусиль і вірити, що все налагодиться.

Advertisements