Вийти заміж за мого чоловіка означало успадкувати його велику родину. На відміну від моєї родини, що складається з одного брата, його сім’я відчувалася як ціле село. Свята доводилося проводити, перескакуючи з будинка до будинку та не встигаючи побувати у всіх.На сімейних зборах їхній будинок переповнювався людьми – сміхом, співом, розмовами. Для мене, міської дівчини, це було в новинку; збори моїх батьків були тихішими, стриманішими.
Час минав, і його батьки швидко старіли. Після того, як його мати переїхала до нас, незважаючи на її початкове небажання, будинок ніколи не був порожнім. Її здоров’я покращало, оскільки родичі постійно відвідували її, а ми добре доглядали.Але постійний прийом гостей вимотував мене. Витрати, натовпи людей, відсутність усамітнення – я досягла межі після візиту родичів, яких ніхто навіть до ладу не знав.
“Я більше так не можу”, – твердо сказала я їм.Свекруха схлипувала, а він мовчав, але вони зрозуміли, або мені просто так здалося. Не минуло й тижня, як чоловік знову зателефонував.
Тепер, коли тільки на продукти йде десять тисяч на місяць, я перебуваю на межі зриву. Як мені припинити цей безкінечний потік гостей?