Відчуваючи себе трохи винною, я слухала, як моя онука делікатно спрямовувала нашу розмову у бік фінансової допомоги, зрештою повторивши слова своєї матері про сімейні зобов’язання.У сорок років я почала працювати і сама себе забезпечувала. Мої діти, близнюки, вже були самостійними і прокладали свій шлях. Я мріяла про краще життя, великий будинок та відсутність фінансових обмежень на пенсії.Я пропрацювала за кордоном 25 років, старанно відкладаючи гроші на старість, але при цьому розумно допомагаючи своїм дітям, приділяючи увагу їх освіті та роблячи свій внесок у покупку житла, але не купуючи його для них.
Я хотіла забезпечити собі комфортну старість, подорожувати і насолоджуватися життям без обмежень, пов’язаних з мізерною пенсією.Повернувшись додому у 65 років, я відремонтувала свою квартиру, подорожувала та шукала дачу, показуючи сім’ї, що в мене є кошти. Моя участь у їхньому житті була практичною, а не пишною.
Під час святкування дня народження очікування щедрого подарунка для онука стало очевидним, коли дочка була здивована моїм скромним подарунком у конверті у розмірі двісті євро, що спричинило відчутне розчарування. Пізніше моя дочка зі сльозами на очах розповіла мені, що я недостатньо дбаю про свого онука.
Останньою краплею стала згадка про майбутнє весілля моєї внучки; вони чекали, що я його профінансую. Коли я відмовилася, дочка вискочила з дому, звинувативши мене в тому, що я не можу допомогти.Тепер моя сім’я розірвала стосунки зі мною, відчуваючи себе ображеною моїми рішеннями. Однак я була самодостатньою та щедрою в межах розумного. Чому мій вибір насолоджуватися плодами своєї праці має зустрітися з такою ворожістю?