Я прив’язана до своєї кухні, тому що мій чоловік відмовляється їсти щось розігріте. Навіть ранковий прийом їжі до обіду неприйнятний через відразу чоловіка до такої їжі.Щодня я рано встаю, щоб приготувати йому сніданок – свіжу їжу, яку не потрібно розігрівати.Після роботи я мало не бігом повертаюся додому, вірніше, на кухню, щоб приготувати вечерю до його приходу.
Цей постійний цикл зберігається навіть у вихідні, виключаючи будь-який перепочинок.Найгірше те, що я теж працюю! Фізичне виснаження на роботі нестерпно, але мій чоловік залишається непохитним, виправдовуючи це тим, що його мати справлялася з усім цим, не подаючи своєму чоловікові та дітям розігрітих страв.
Чи має значення, що вона не працювала? Я шкодую, що не встановила своїх правил раніше.Я починаю втомлюватися від свого життя, що обертається виключно навколо плити, постійно догоджаючи кулінарним капризам чоловіка.
Це невтомна робота, яка змушує мене ненавидіти все, що пов’язане з будинком, затишком та куховарством. Що мене лякає більше, то це думка про те, що до цієї суміші може додатися дитина в найближчому майбутньому.