Коли моя сестра Ірина виходила заміж, вона була сповнена рішучості налагодити міцні стосунки зі свекрухою. Однак, незважаючи на її наміри, не все пройшло гладко.
“Постійні візити свекрухи без попередження вимотують мене”, – скаржилася Ірина, – “Особливо зараз, коли я перебуваю у декретній відпустці. Вона з’являється кілька разів на тиждень”.
“Вона навіть не дзвонить заздалегідь?”
“Вона дзвонить, але тільки за дві хвилини до приходу, якраз, коли входить до нашого під’їзду. “Ірино, ти вдома? Я просто проходила повз і вирішила зайти”. І майже відразу ж лунає стукіт у двері”.
Ірина намагалася пояснити свекрусі, що час її візитів не завжди є зручним.
“Ми з дитиною можемо спати після безсонної ночі, або, може, я годую, або в будинку безлад…”, – говорила вона.
Але її слова, схоже, залишилися поза увагою: свекруха продовжувала з’являтися, коли їй заманеться.
“Вчора я не відчинила двері. Вона стукала хвилин п’ятнадцять. Мабуть, вона побачила коляску на нашому майданчику і зрозуміла, що я вдома. Вона потім дуже засмутилася і поскаржилася сину”.
Свекруха висловила син усвоє невдоволення, дивуючись з приводу холодного прийому:
“Я завжди була поряд з вами. Я допомагала вам з початковим внеском за квартиру, відвідувала її в лікарні, готувала домашню їжу та дарувала подарунки. Як вона могла просто проігнорувати мене біля дверей?”.
“Можливо, наступного разу тобі варто зателефонувати заздалегідь?” – Запропонував її син.
“Телефонний дзвінок нічого не змінить. Схоже, вона просто не хоче бачити мене”.
Чоловік Ірини запитав, чи виправдане таке ігнорування його матері.
“Звичайно, вона часто приїжджає, але це з кохання та бажання побачити дитину”.
Хоча я підтримую свою сестру, я розмірковую про те, чи справедливо ігнорувати свекруху таким жорстким чином, відмовляючись відчиняти двері і відповідати на дзвінки.