Ми з Сашком, моїм чоловіком і батьком наших двох дітей, жили разом ще зі шкільних часів. Життя здавалося гармонійним, коли я жила у своєму родовому будинку поруч з вдовою-затвірницею Заріною, відомою своєю колишньою красою і самотнім існуванням після смерті чоловіка.
Хоча Сашко часто допомагав Заріні по господарству, що відображало спільний дух села, я не мала жодних підозр. Але село зашуміло, коли в Заріни, замкнутої сусідки, раптово народилася дитина, що викликало шепіт про особистість батька.
Фатальний день настав, коли, повернувшись з поїздки по шкільне приладдя, я виявила, що Сашка немає вдома. Рухаючись інтуїцією, я підійшла до будинку Заріни, але зіткнулася з несамовитою сценою, що підтвердила мої невимовні побоювання: Сашко, батько дитини Заріни, вплутався в інтрижку, яка перейшла межі сусідської допомоги.
Пізніше Сашко, дочекавшись мене серед сплячих дітей, звернувся до мене за розумінням, заявивши, що не збирається кидати нас, незважаючи на свій тривалий зв’язок із Зоріною.
Це одкровення зруйнувало мою довіру, залишивши мене дрейфувати в морі зради, зіткнувшись з реальністю нової сімейної динаміки.
Минуло кілька днів, а ясності все нема.
Я намагаюся зрозуміти, як вписати цю небажану правду в наше життя, порушуючи питання про майбутнє на тлі цієї суміші зради та сімейних зв’язків, а також про те, що діти мимоволі мають спільну спадщину.