Після 30 років шлюбу та виховання двох благополучних дітей мій світ перекинувся з ніг на голову, коли мій син оголосив про своє весілля з Катериною, дівчиною, яку я вважала зарозумілою через її багате походження.
Їхні плани на екстравагантне весілля здавались нам не по кишені, що посилювало мою тривогу та несхвалення.
Під час вечері з батьками Катерини став зрозумілим масштаб їхніх пишних весільних очікувань, які накладали відбиток на наш скромний бюджет.
Я намагалася домовитися, пропонуючи доступніші варіанти, але натрапила на їх обурення та мовчазну згоду мого чоловіка.
Поки йшла підготовка до весілля, що супроводжувалася розбіжностями, ми зробили значний внесок, навіть коли чоловік потай взяв кредит, що посилило моє розчарування. Моє обурення досягло піку, коли пара вирішила виключити літніх членів сім’ї, включаючи бабусю нареченого, зі списку гостей, наголосивши на розриві між поколіннями та цінностями.
На знак бунту я вирішила не бути присутньою на весіллі – рішення, яке залишило мене ізольованою, але рішучою, страждаючи від розбрату і фінансової напруги, яке воно внесло в наше життя.
Через місяці розрив між мною та молодятами зберігся, контакти між ними стали мінімальними, а гіркий присмак залишили постійні виплати за кредитами та невирішена напруженість.
Невже тільки я вважаю, що все могло бути інакше, якби вони були розумнішими? Невже я була неправа у своїх судженнях?