У 22 роки я згадую, як за три роки до цього на одній з вечірок був зачарований вродливою дівчиною. Незважаючи на те, що вона була заміжня і всього на рік старша за мене, завдяки моїй рішучості ми швидко стали парою, і вона залишила своє життя заради нас.
Наше спільне життя здавалося мені ідеальним. Однак згодом мій інтерес ослаб, блукаючий погляд і відсутність досвіду призводили до спроб розірвати стосунки, але все це припинялося її глибоким коханням до мене.
Я просувався кар’єрними сходами, відкрив магазин за її підтримки, незважаючи на моє не найкраще ставлення до неї.
Зрештою я продав магазин з прибутком, забезпечивши нам розкішні поїздки за кордон. Незважаючи на мою явну байдужість до неї, вона залишалася відданою мені, але її прогалини в освіті та нав’язливість ставали все більш очевидними для мене.
Тепер, розмірковуючи про переїзд з України, я розумію, що вона повністю залежить від мене, не маючи ані ресурсів, ані підтримки за межами наших відносин. Мої почуття звелися до простої симпатії на тлі моря інших можливостей.
Опинившись у пастці її безумовної любові і наших переплетених життів, я стою на роздоріжжі, не знаючи, як роз’єднати наші життя, не завдавши їй шкоди.
Завдання полягає в тому, щоб знайти шлях, який звільнить нас обох, поважаючи її відданість і водночас визнаючи, що наші шляхи розходяться.
Виникає питання: як мені пережити цей розрив етично та співчутливо?