Мене звуть Клара Іванівна, і я зіткнулася з непростою сімейною ситуацією. Мій син одружився з Зіною, у якої був син Паша від попередніх стосунків. Хоча я всією душею прийняла Зіну, мені було важко порозумітися з Пашею, як з моєю біологічною внучкою Ганною, яка народилася через два роки після їхнього весілля. Незважаючи на мої старання бути неупередженою, моя перевага до Ганни була очевидною, що призводило до напруги у відносинах з Зіною. Я хотіла проводити з Ганною більше особистого часу, а Зіна була проти, наполягаючи на тому,
щоб я ставилася до обох дітей однаково чи взагалі не займалася ними. Мій син і чоловік підтримали її позицію, наголосивши на невинності Паші в цьому питанні. Мій чоловік чудово спілкується з Пашею, що тільки підкреслює мої труднощі. Паша – добрий і люблячий хлопчик, який добре ладнає зі своєю сестрою, але мої почуття залишаються незмінними. Зіткнувшись з єдиним фронтом моєї сім’ї, я усвідомила, яку шкоду може завдати моя прихильність.
Тим не менш, внутрішній конфлікт зберігається – я не можу змусити себе прив’язатися до Паші так само, як до Ганни. Ця дилема змусила мене замислитися над тим, як упоратися з цими складними емоціями і не зруйнувати сімейні узи. Ситуація змушує мене замислитися про ширші наслідки моїх дій та необхідність самоаналізу, щоб вийти з глухого кута, і одночасно шукати шлях до справжньої інклюзивності в моєму серці для обох дітей.