Після важких пологів моє життя почалося не так, як я очікувала. Замість того, щоб насолоджуватися материнством, я зіткнулася з реальністю: мій чоловік заявив, що не може більше бути зі мною через мій недоглянутий зовнішній вигляд. “Я не можу з цим жити, ти дуже змінилася,” – сказав він одного разу вночі, і незабаром після цього пішов, залишивши мене одну з новонародженою дитиною. Я була на межі розпачу, почуваючись абсолютно безпорадною. Мої дні та ночі зливались в єдину нескінченність догляду за дитиною,
без найменшої ознаки минулого кохання та підтримки. Я думала, що моє життя закінчилося на цьому, що я ніколи не зможу знайти щастя або відчувати себе цінною. Однак згодом я почала знаходити втіху в маленьких радощах життя – першій посмішці моєї дитини, її перших кроках. Моя мама та друзі оточили мене любов’ю та підтримкою, нагадуючи, що я не одна. “Ти сильна, ти впораєшся”, – говорила мама, і ці слова стали моїм маяком у темряві. Згодом я почала знову доглядати за собою, не для когось, а для себе. Я знайшла роботу, яка мені подобалася, і поступово моя впевненість у собі почала повертатися. Моя самооцінка зміцнювалася з кожним днем,
і я зрозуміла, що можу бути щасливою сама по собі. А потім, коли я зовсім не очікувала, у моє життя увійшла людина, яка побачила в мені все те, що не зміг побачити мій колишній чоловік. “Ти неймовірно гарна, така сильна та незалежна”, – сказав він на одному з наших перших побачень. В його очах я побачила щире замилування, яке давно не помічала. Моє життя наповнилося новим змістом та щастям. Я зрозуміла, що справжнє щастя не в тому, як ти виглядаєш або що про тебе думають інші, а в тому, як ти почуваєшся всередині і хто поряд з тобою. Справжнє щастя завжди попереду, і я така рада, що не дозволила своєму минулому визначити моє майбутнє.