Люда вставила фото у рамку та повісила на цвях. Вона відступила назад, щоб помилуватися картиною, і спитала Сашка: – Правда я тут гарненька? Сашко підійшов, глянув на картину і сказав: – Ну ти просто на моєму тлі така гарна. Вони обидва розсміялися, насолоджуючись щасливим моментом, зображеним на фото. Люда завжди знала, що Сашко не любить говорити про своїх батьків, але не могла не поцікавитись. – Чия це квартира? – спитала вона одного разу на початку їхніх стосунків. Сашко відповів, що це квартира його діда,
а сам Сашко після закінчення школи поїхав із села до міста і дуже довго не бував там. Згодом Люда дізналася, що мати та батько Сашка живуть у селі Калинівці. Вона хотіла помирити їх із сином до весілля, але Сашко чинив опір цій ідеї. Люда вирішила з’їздити до села і дізнатися більше про батьків свого нареченого . Вона поговорила з чоловіком і спитала, чи живе тут Інна Олександрівна. Чоловік сказав, що не має сина на ім’я Сашка Бондаренка, але дозволив Люді поговорити з Інною. Інна розповіла Люді, що закохалася в Толіка після закінчення школи, і він відвіз її до села, хоча батько не хотів, щоб вона виїжджала. Інна і Толик мали сина на ім’я Радослав,
але його не любили в школі, і Толик сам часто з ним сварився. Коли Радослав підріс і пішов вчитися до діда, він змінив ім’я та прізвище на дідівські, ставши Сашком Бондаренком. Чоловік Інни тоді зрікся сина, і вони так і не помирилися. Після розмови Люда дізналася, що Сашко все життя соромився свого справжнього імені та прізвища і не хотів говорити про своїх батьків саме через їхнє ставлення до нього. Весілля молодята відсвяткували вдома, кілька друзів, мама Люди та Інна привітали молодят по телефону. Хоча Люді вдалося вмовити Сашка ще трохи поговорити з матір’ю, батько, як і раніше, відмовлявся з ним спілкуватися.