Навесні 2022 року на запрошення моєї хрещеної Катерини я разом із дітьми переїхала до Польщі. Ми з чоловіком Олексієм побудували комфортне життя в Україні, пишаючись своєю квартирою та дружьою сім’єю, нажитою непосильною працею. Однак наявність у нас дітей змусило нас замислитися над безпекою, і я з небажанням поїхала до Польщі без Олексія, який вирішив залишитися. Катерина великодушно запропонувала нам зупинитися в одній з її квартир, і спочатку ми відчували себе бажаними гостями завдяки підтримці волонтерів,
які надають предмети першої потреби. Згодом виникла потреба записати моїх дітей до місцевих шкіл і знайти роботу, щоб оплачувати наші витрати на життя. Ми з Катериною домовилися, що я оплачуватиму комунальні витрати як орендну плату. Однак виникла напруженість, коли Катерина підвищила орендну плату і без попереднього обговорення поселила у нашій спільній квартирі ще одну жінку, що ускладнило наші стосунки. Незважаючи на мій стан і мої старання, Катерина вимагала більше грошей,
посилаючись на комунальні витрати та власні фінансові зобов’язання перед сім’єю в Україні. Почуваючись експлуатованою та фінансово напруженою, я задумалася про повернення в Україну. Олексій, який все ще перебуває на нашій батьківщині, заспокоює мене здалеку, обіцяючи знайти додаткову роботу, щоб підтримати нас звідти. Перспектива кращої ситуації вдома порівняно з невизначеністю та дискомфортом у Польщі змушує мене розриватися та шукати поради… Чи варто терпіти ці труднощі за кордоном чи ризикнути повернутися до невизначеності нашої батьківщини?