Аліна виросла з ворожістю до старшого брата, якого балувала і захищала мати. Він був дитиною її першого кохання, і, незважаючи на відхід батька, прихильність матері до нього не слабшала. Батько Аліни, однак, ставився до обох дітей справедливо, караючи за промахи і вихваляючи їх за заслуги. Егоїзм брата зберігся й у дорослому житті. Він та його дружина, не менш вимоглива, жили з батьками, і незабаром у них з’явилася дитина. Аліна, втомившись від хаосу, у двадцять років переїхала жити самостійно,
відвідуючи батьків лише тоді, коли сім’ї брата не було поряд. Вже за кілька тижнів після переїзду Аліна помітила дивні явища у своїй квартирі – предмети злегка змінювали своє положення, що навело її на думку про полтергейста, або власну психічну нестабільність. Вона встановила камеру відеоспостереження, яка спочатку фіксувала лише витівки її кішок. Проте одного вечора вона з подивом виявила, що її брат використовує її квартиру для зустрічей зі своєю коханкою, а потім прибирає за собою.
Аліна розглядала кілька варіантів дій, у тому числі шантаж, але в результаті відмовилася від цієї маніпулятивної тактики, що відображало вплив її батька. Вона просто змінила замки у квартирі, вирішивши не втручатися у справи брата та зберігати нейтралітет.