Після пізнього шлюбу та боротьби з неможливістю мати дітей нам нарешті вдалося стати батьками чудової дівчинки Мілени. Дружина налагодила роботу, дотримувалася рекомендацій лікаря і під час, і після вагітності. Бабусі спочатку підтримували нас, але після народження Мілени їхня поведінка змінилася. Нині нашій доньці 4 місяці, а рідних бабусь вона практично не бачила від народження. Жодних дзвінків та візитів від них не дочекаєшся. Тим часом, холодна реакція мами на мої дзвінки стала приводом для розмови з батьком.
Він розповів, що останнім часом вона була одержима ідеєю залишатися молодою, а фактичне становлення бабусею призвело до напружених розмов між ними щодо цього. Під час випадкової зустрічі дружина зіткнулася з аналогічними побоюваннями тещі щодо віку. Ми вирішили зосередитися на нашій дитині і дати спокій бабусям. Якщо вони захочуть взяти участь, то нехай звертаються; інакше ми не будемо нікому нав’язувати свою дитину. Інші бабусі самі не дають батькам потримати дитину на руках, а наші – ось такі, бояться постаріти, взявши малюка на руки. Скажіть, як нам не ображатись, і прийняти той факт, що бабусі нашої дочки люблять її, але бояться старіти через неї?