3 роки тому моя мама серйозно захворіла, і після перебування у лікарні стало ясно, що вона не зможе жити сама. Мій брат, сестра і я вирішили, що вона повинна переїхати до мене – до нашого рідного села. Після розлучення я жила сама, діти навчалися в університеті, а компанію мені складав лише мій рудий кіт. Ми з мамою звикли одна до одної. Я працювала, а вона господарювала і доглядала домашнього птаха. Традиційно сімейні свята ми завжди відзначали у маминому будинку – і ця традиція продовжилася,
коли вона переїхала до мене. Протягом двох років я влаштовувала великі та галасливі сімейні свята, несучи значні витрати та борги, пов’язані з усім цим. Однак цього року я захворіла та була змушена залишити роботу. Діти, обидва студенти, влаштувалися працювати на неповний робочий день, щоб робити свій внесок, але з фінансами все одно було туго. Коли моя сестра згадала про майбутні свята, я запропонувала всім зробити свій внесок у витрати. Сума, яку я попросила, була невелика, але це призвело до розбіжностей
із сестрою та братом. Вони майже хором скаржилися на свої фінансові труднощі. Тож ми провели свято тихо, вчотирьох. І тепер, здається, всі ображаються на мене за те, що я більше не влаштовую звичайні пишні посиденьки. Мама майже не розмовляє зі мною, і я часто чую, як вона плаче у своїй кімнаті. Я розгублена і думаю: чи не варто мені пожертвувати чимось великим, щоб зберегти сімейну традицію?