Батьки Василя мали прийняти доленосне рішення про його навчання в школі. Бабуся, яка вже вийшла на пенсію, запропонувала віддати його до школи поряд зі своїм будинком, де навчалися всі її діти. Вона розсудила, що для Василя буде корисно, щоб вона наглядала за ним після уроків: годувала і допомагала з домашньою роботою. Порадившись, батьки Васі дійшли висновку, що пропозиція бабусі цілком практична. Оскільки вони обидва працювали допізна, Вася, інакше б, залишався один після школи,
а він був ще занадто малий, щоб, наприклад, самостійно розігрівати собі обіди. Протягом двох років ця схема працювала справно. У хорошу погоду Вася біг зі школи додому, а в негоду його забирав дідусь на своїй машині. Батьки були спокійні, знаючи, що Вася знаходиться в надійних руках. Однак, коли Василь перейшов у третій клас і батьки вирішили записати його в спортивний гурток, виникли конфлікти з бабусею. Вона була категорично проти будь-яких спортивних і позакласних занять, вважаючи, що Ваилю потрібно більше відпочивати і уникати фізичних навантажень у його юному віці.
Ця думка вступала у протиріччя з переконанням батьків хлопчика у важливості спорту та спілкування для здорового розвитку. Бабуся залишалася впертою і часто вдавалася до емоційних маніпуляцій, щоб відстояти свою точку зору, в результаті чого мама Васі відчувала себе неважливою, а сам Василій був розчарований тим, що втратив спорт і друзів. Вдячні бабусі за допомогу і в той же час стурбовані благополуччям і соціальним розвитком Васі, батьки зіштовхнувся з дилемою. Чи мають вони поступитися свекрусі, щоб зберегти гармонію, чи потрібно все-таки поставити на перше місце інтереси та розвиток своєї дитини?