Коли я дізналася правду про фінансову підтримку мого брата з боку батьків, то відчула себе зрадженою та спустошеною. Усі ці роки я намагалася бути самостійною, не просила у них допомоги, навіть коли було дуже тяжко. Але дізнавшись, що вони весь цей час допомагали моєму братові, коли мої навіть дрібні прохання ігнорувалися, я відчула глибокий біль. “Мамо, чому ви весь цей час допомагаєте йому, а мені ні?” – спитала я одного разу, коли не змогла більше тримати в собі образи. “Він чоловік, йому складніше,” –
відповіла мама, ніби це було само собою зрозумілим. “Але я теж ваша дитина. Мені теж потрібна ваша підтримка,” – заперечила я, відчуваючи, як у голосі починають тремтіти емоції. Мама похитала головою, дивуючись, чому я взагалі порушую це питання. Вона не бачила в цьому нічого незвичайного, адже так завжди робили у нашій родині. Ця розмова змусила мене переосмислити багато чого. Я почувала себе обділеною та недооціненою. Весь цей час я намагалася бути незалежною, доводити, що можу впоратися сама,
але в глибині душі сподівалася на рівну любов та підтримку батьків. Зараз я не знаю, чи зможу повністю пробачити рідних за таку нерівність. Я розумію, що мої батьки виховувалися в інші часи та їхні погляди сформовані їхнім власним досвідом, але це не зменшує мій біль. Мені потрібен час, щоб обробити всі ці почуття та зрозуміти, як відтепер будувати з ними стосунки. Але я також розумію, що цей досвід зробив мене сильнішою і навчив цінувати свою незалежність та внутрішній потенціал.