Коли ми з чоловіком одружилися, ми не мали свого житла. Мої батьки, які жили у просторій квартирі з двома спальнями, запропонували нам переїхати до них. Ми погодилися і з того дня мирно ділили квартиру навіть після того, як у мене за пару років народилося двоє дітей. Моя мама завжди була поряд, щоб допомогти всім необхідним. Але згодом усе змінилося. Квартира вже здавалася тісною для семи людей. Мої батьки, які нині вийшли на пенсію, стали проводити більше часу в нашому заміському будинку. Мій батько ремонтував
і облаштовував його, в той час як моя мати приєднувалася до нього переважно у вихідні. Оскільки вони насолоджувалися свіжим повітрям та простором, то залишалися там довше, займаючись такими видами діяльності, як збирання грибів та садівництво. Я часто питала, чи не нудно їм і чи не планують вони повернутися, але вони здавалися задоволеними життям за містом. З наближенням зими вони таки повернулися до міста, але постійний шум та активність у нашій квартирі дратують їх. Я розумію їхню потребу у відпочинку,
але й сама прагну спокою та усамітнення. Обов’язки по дому лягають важким тягарем на мене. Наші родичі критикують нас, звинувачуючи мене з чоловіком у тому, що ми відправляємо людей похилого віку за місто. Але, правду кажучи, я звикла жити без батьків і прагну незалежності. Зараз я не впевнена, як упоратися з цією ситуацією, розриваючись між моїм бажанням жити без опіки та повагою до потреб моїх батьків.