Моя робота – це той випадок, де всі погрожують піти за першої ж нагоди, але не їдуть, бо ніде більше так добре не платять. Чому всі хочуть піти? Думаю, причини можна назвати дві: перша – це наш керівник, який не терпить будь-яких прогулянок чи чогось подібного, а друга – це наш список правил та заборон, який просто не дає нам працювати, як усім іншим компаніям. Насправді колектив у нас не дуже великий, людина 50 і всі знають один одного. І все, як один ненавидять одну й ту саму людину – нашого керівника. Незважаючи на те, що він молодий і перспективний, він дуже «прискіпливий» і суворий, тому будь-яка помилка і прогріх і тебе вичитують, як малої дитини, що нашкодила. Несподівано для всіх того дня керівник покликав до себе Христину.
Ми всі подивилися на неї з підтримкою, а деякі дійсно тихо сказали: «Удачі!». Вона не виходила з кабінету 10 хвилин, а коли вийшла вся заплакана і її всю трясло, то чи не всім колективом пропонували її води, валеріанки і питали, що трапилося. Рік тому жінка втратила чоловіка і важко це переносила, постійно плачучи і непритомна, а згодом ситуація погіршилася, адже у її єдиної надії та згадки про чоловіка, п’ятирічного сина знайшли тяжку хворобу. Півроку вона билася у двері найкращих лікарів України і всі одностайно сказали, що без операції в Німеччині нічого з її спроб не буде. Але жінка не могла собі дозволити цю операцію, навіть якби взяла кредит, бо ніхто не дав би її грошей на суму близько 50 тисяч доларів. Крістіна вирішила,
що продасть свою квартиру у столиці, щоб перекрити частину суми, а там візьме кредит. Для неї було в пріоритеті вилікувати сина, а потім знайшла б вихід. У кабінеті директор попросив розповісти, що із її сином і назвати необхідну суму. Жінка, не довго думаючи про сутність прохання, швидко виконала його. І після цього директор простягнув її конверт і сказав, що тут має вистачити на операцію, проживання та дорогу і на певні дати він дасть її оплачувану відпустку. Ми з колегами не могли знайти потрібних слів, щоб описати нашого директора,
якого ми визнали бездушним, адже він, дізнавшись про горе одного зі своїх співробітників, дав її таку велику суму просто так, за власним гаманцем! Після того, що розповіла нам Христина, ми почали дивитись на нашого керівника інакше. Схоже, він це помітив і сам пом’якшав, але суворої хватки не втратив. Христя ж із сином скоро повернуться з Німеччини. Щовестки від неї ми чекали всім колективом і тепер організовуємо вечірку на честь оздоровлення її сина!