У світлих коридорах університету Артур та Таня часто перетиналися, обмінюючись ледь помітними поглядами невдоволення. Їхнє взаємне відторгнення здавалося непереборною стіною. Але як тільки вони почали зустрічатися поза стінами навчального закладу, їх почуття почали змінюватися. Спочатку це були випадкові зустрічі в кафе, де вони сиділи за сусідніми столиками, потім — незграбні зіткнення в бібліотеці, де їхні руки торкалися, діставаючи одну й ту саму книгу. І в кожному такому моменті невдоволення поступово змінювалося цікавістю. “Ти завжди тут?” — запитав Артур одного разу,
вловивши погляд Тані у свій бік. Вона посміхнулася, і її очі засяяли здивуванням. “Здається, доля нас переслідує”, – відповіла вона. Їхні розмови ставали довшими, а зустрічі – частішими. Вони почали впізнавати один одного і зрозуміли, як багато чого їх об’єднує. Але коли їхні почуття стали очевидними, з минулого Тані виплив її колишній наречений… Він повертався до їхнього рідного міста з надією відновити стосунки, і його несподівана поява затьмарила їхню близькість. Зустрічі з колишнім ставили Таню в глухий кут, і одного разу вона поділилася своїми сумнівами з Артуром.
“Він був частиною мого життя,” – говорила вона, вдивляючись у воду фонтана, біля якого вони сиділи. “Але зараз я не впевнена, що відчуваю до нього хоч щось.” Артур слухав, киваючи, його серце билося швидше. “Я не хочу тиснути на тебе, Таня, але ти повинна знати …” – він зробив паузу, шукаючи в її очах розуміння, – “я відчуваю до тебе щось особливе.” Ці слова стали переломним моментом.
Таня зрозуміла, що її минуле не повинне диктувати майбутнє. Разом вони мали подолати безліч перешкод, але вони були готові боротися за своє кохання. Долаючи кожне нове випробування, їхні почуття зміцнювалися, і незабаром стало ясно, що жодні спалахи з минулого не зможуть зруйнувати те, що вони збудували. Так почалася їхня спільна історія — повна боротьби, але також любові та надії.