З раннього дитинства Костянтин був моїм найкращим другом. Ми проводили разом незліченну кількість годин, ділилися секретами, сміялися та плакали разом. Проте нещодавно щось змінилося. Після однієї з наших довгих розмов Костянтин узяв мене за руку і сказав: “Я думаю, я закоханий у тебе.” Я була здивована. Мов блискавка вдарила мене, і я не знала, що відповісти. ”Костя… я…” – почала я, але слова застрягли в горлі.
Він подивився на мене з надією і водночас з побоюванням: “Я не хотів би втратити тебе через це. Але я відчуваю, що повинен був сказати.” Я спробувала зібратися з думками. “Костя, ти для мене найближча людина. Але я боюся, що, якщо ми спробуємо щось більше, це може зруйнувати нашу дружбу.” Він зітхнув. “Я розумію твої побоювання. Але я хочу, щоб ти знала: я готовий ризикнути заради нашого щастя.” Я дивилася на нього, намагаючись зрозуміти свої почуття. “Костя, я тебе дуже люблю. Але я боюся втратити те, що у нас є. Я не хочу ризикувати нашою дружбою.” Ми обоє мовчали, занурені у свої думки.
Потім Костянтин сказав: “Я поважаю твоє рішення. Я не хочу, щоб ти відчувала себе під тиском. Але пам’ятай, що я завжди буду поряд, як друг.” Я усміхнулася йому у відповідь. “Дякую, Костю. Я ціную те, що ти поруч. І я сподіваюся, що згодом ми зможемо пройти через все це і зберегти нашу дружбу.” З того часу між нами було багато незручних моментів, але ми обидва намагалися зберегти наш зв’язок. Час показав, що справжня дружба може подолати будь-які перешкоди. Наш зв’язок залишився таким самим міцним, як і раніше, і я вдячна Костянтину за його розуміння і терпіння.