Карина давно вже поринула в сон, коли пролунав гучний дверний стукіт. Вона з побоюванням відчинила двері. Там стояв молодий хлопець. У паніці він сказав: -Будь ласка, терміново дзвоніть у швидку допомогу! У нічній тиші слова хлопця пролунали особливо голосно. Карина, не замислюючись, моментально почала шукати свій телефон . Знайшовши його, вона швидко набрала номер швидкої допомоги, повідомивши про подію. Поки йшла розмова з оператором, хлопець, мабуть, переборовши початкову паніку, розповідав їй про те, що сталося. — Ми поверталися з вечірки, — промовив він із тривогою в голосі. — Вирішили зробити коло через поле…
І тут цей слизький гравій… Він замовк, дивлячись у темряву ночі. Карина почула з іншого боку трубки підтвердження, що швидка допомога вже в дорозі, і зраділа. Вона запросила хлопця увійти, запропонувала йому сісти та почекати. – Дякую, що відкрили, – сказав він, сумно опустивши голову. — Не знаю, що я робив би, якби не ви. — Нема за що, — озвалася Карина, нервово закутуючись у плед. — Виглядаєте замерзлим, хочете чаю? Хлопець кивнув, і вона поставила чайник. Тим часом хлопець з жахом розповідав про те, як машина перекинулася і як він виліз із неї, залишивши друзів в очікуванні допомоги. Незабаром пролунав гул двигуна швидкої допомоги, і Карина з хлопцем вийшли надвір. Світло фар висвітлило темний дворовий простір, і медичний персонал миттєво оточив хлопця,
ставлячи запитання та перевіряючи його на наявність травм. Карина розповіла лікарям про те, куди слід поїхати, і вони швидко вирушили на місце події. Вона ще довго стояла і дивилася, як машина швидкої допомоги зникає у темряві, сподіваючись, що з хлопцем та його друзями все буде гаразд. Потім вона повернулася до будинку, відчуваючи дивне відчуття нереальності події. Ця ніч була для неї надзвичайно довгою і сповненою хвилювань. Але Карина була рада, що змогла допомогти у критичній ситуації.