Ольга виховувала свою дочку, Наташу, на розповідях про принців та чоловіків блакитних кровей, попереджаючи її, що в жодному разі не можна погоджуватися на менше. Через роки, коли Наталка закотила істерику, звинувативши матір у тому, що вона все життя її обманювала, Ольга була збентежена. Наташа розповіла, що її чоловік, Роберт, який, на хвилинку, «був сином дипломата», як всі їй розповідали, насправді після весілля виявився слюсарем на ім’я Степан, а його особистість приховала шахрайка, яка видавала себе за професійне сваху.
Ольга познайомилася з цією свахою в салоні ворожінь та довірила їй знайти ідеальну пару для Наташі. За половину звичайного гонорару сваха знайшла “Роберта”, який навіть змінив ім’я, щоб сподобатися Наталці. У сум’ятті Наташа піддала сумніву все, що стосувалося її шлюбу. Ольга, вислухавши все, спокійно запитала, чи не був Степан грубий із дружиною, чи не жили вони бідно, голодуючи, на що Наталя відповіла просто: “Ні”.
Вона любила цього чоловіка, але куди поділася його блакитна кров?! Ольга, нарешті схаменувшись, запевнила дочку, що у вчинках Степана відчувається справжнє кохання, схоже на казкове. Наташа засумнівалася, але прийняла свою нову казку, вирішивши змиритись з реальністю. Цінність справжнього кохання не зменшується соціальним статусом однієї з її сторін, і син токаря справді може стати принцем в очах правильної жінки, а гонитва за багатим чоловіком – найдурніше, що може бути!