Смуток відчувався у голосі Ірини Романівни, коли вона поділилася своїм душевним болем через те, що їй не радіють у будинку власної доньки, Тетяни. Ірина, пенсіонерка, яка мешкає у місті, не бачила онуків більше року. Коли вона виявила бажання приїхати до них у липні, Тетяна мала відмовку для кожної запропонованої мамою дати.
Профінансувавши на 70% покупку будинку Тетяни у Підмосков’ї, куди та переїхала з чоловіком вісім років тому, Ірина відчула зраду та образу. Без допомоги матері Тетяна та її чоловік загрузли б у боргах чи орендних платежах. Але завдяки Ірині вони з комфортом виховували двох своїх маленьких синів під власним дахом. Ірина не була навіть гостею у їхньому будинку.
Вона була скоріше домробітницею – наводила лад у будинку, робила генеральне прибирання, мила вікна, розкладала все по шафах і тримала будинок у чистоті. Незважаючи на її зусилля, кожен наступний візит лише показував, що Тетяна не дотримувалась правил наведення чистоти, встановлених її матір’ю. Ретельний підхід Ірини зіштовхнувся із апатичним ставленням Тетяни. Хоча Тетяна прибиралася до приїзду матері, її робота не відповідала стандартам Ірини.
Коли Ірина висловила своє бажання приїхати до дочки влітку, Тетяна відмовила її, сказавши те, до чого Ірина не була готова – Тетяна воліла, щоб мати не втручалася в їхнє життя. Ірина почувала себе скривдженою та недооціненою. Дуже часто ось так різниця між поколіннями та їхні суперечливі очікування один від одного кидають тінь на їхні стосунки, змушуючи їх обох боротися зі складністю сімейних зв’язків.