Марина та Тетяна згадували свою молодість, зокрема величезний сад, який колись процвітав у їхньої бабусі. То справжній рай для садівників, де росли солодка малина, величезні вишні і навіть рідкісна біла малина. Приблизно тоді, коли народилася Тетяна, бабуся пішла з життя. Після смерті чоловіка у Тетяни виник більш тісний зв’язок з Мариною. Тетяна майже нічого не знала про історію своєї бабусі по батьківській лінії та майже не пам’ятала місця її народження, тому вона звернулася за спогадами до своєї старшої двоюрідної сестри Марини. Виявилося, що їх виселили зі старовинного глинобитного будинку ще до того, як Тетяні виповнилося п’ять років.
Її мати мала глибоку неприязнь до будинку свекрухи, причаївши образу на первісне небажання свекрухи народжувати Тетяну. Марина згадувала, що їхня бабуся, Ганна Дмитрівна, була співчутливою душею, яка плекала свого молодшого сина, їхнього батька. Старші брати та сестри рано покинули будинок, щоб створити власні сім’ї. Ганна Дмитрівна спочатку не хотіла, щоб її син одружувався, через його постійну слабкість. Однак, коли він сподобався матері Тетяни, Ірині, Ганна Дмитрівна з подивом схвалила їхню спілку. Старіючи і слабшаючи, вона, мабуть, вважала, що для її сина краще мати дбайливу дружину. Однак події набули несподіваного оберту, коли невдовзі після весілля Ірина заваrітніла.
Майбутнє батьківство омолодило батька, але переключило його увагу з Ганни на дружину, яка теж стала менше дбати про свекруху. З віком і обставинами, що змінилися, Ганна Дмитрівна стала засмученою і нещасною. Марина та Тетяна віддали шану своїм батькам на цвинтарі. Тетяна вперше залишила записку для своєї бабусі. Поки вони були там, то змогли відшукати місце упокою Ганни Дмитрівни, яке доглядав сивий чоловік на ім’я Микола – який виявився тим самим Миколою, який втішав Тетяну в дитинстві. Після зустрічі на цвинтарі трійця відвідала місце, де стояв їхній старий будинок, перетворений на парк.
Серед нових дерев Тетяна помітила кілька старих яблунь та вишень, і її охопила хвиля ностальгії. Микола підтвердив, що це справді дерева із саду її бабусі. Тетяна відчула теплий сплеск емоцій, уявивши своїх молодих батьків і бабусю Ганну в саду. Порив вітру, здавалося, спілкувався з нею, запевняючи її, що на тому світі всі помирилися і пробачили один одного. Вона витерла сльози, подякувавши природі за спогади та возз’єднання. Потім усі троє попрямували до будинку Миколи, зберігаючи в серці тепло спільного минулого і примирення.