Того вечора Оксана була захоплена зненацька, коли листоноша принесла телеграму з міста. На її подив, телеграму надіслав її чоловік Кирило, який повідомив про своє повернення додому після десятирічної роботи далеко від дому. Він надсилав гроші, але приїжджав тільки у свята. Оксана дуже хотіла, щоб він повернувся, але чоловік наполягав на тому, щоб дочекатися виходу на пенсію. З захопленням почувши про повернення Кирила, Оксана почала думати, як його зустріти по-особливому…
Може, з його улюбленою печеною рибою?! Наступного ранку, коли вона поспішала до магазину, помітила таксі, що під’їжджало. З нього вийшов Кирило, тримаючи маленьку дівчинку за руку. Зніяковівши, Оксана зібралася з силами, щоб спитати про дитину. Кирило пробурмотів, що це його дочка, Олеся. Серце Оксани розбилося вщент, ринули сльози, вона не розуміла, за що вона заслужила таку зраду. Оксана кинулась тікати, шукаючи притулку біля озера.
Спогади захлеснули її, вона згадала, як умовляла Кирила виїхати на заробітки за кордон, коли їхній син потребував фінансової підтримки. Її осяяло: якби вона тоді віддала перевагу сім’ї, все могло б бути інакше. Зібравшись духом, Оксана вирішила повернутись і зайшла до магазину за продуктами. Коли вона увійшла до хати, Кирило з тривогою чекав на неї. Він благав про прощення. Оксана перевела погляд на Олесю, що спала на дивані.
Вона тихенько запитала про матір дитини, на що Кирило відповів, що її не стало рік тому. Оксана сказала Кирилу віднести дівчинку до спальні, щоб вони їй не заважали спати, а вже за півгодини дівчинка прокинулася і з цікавістю розглядала Оксану, що сидить поруч. Вона запитала, чи Оксана є її новою мамою, на що Оксана ніжно відповіла згодою. Олеся, переповнена захопленням, зголосилася допомогти у приготуванні вечері того дня. Серце Оксани, хоч і поранене, почало приходити в норму, коли вона обійняла свою дочку Олесю. Здавалося, у цей момент усе стало на свої місця.