Василь уже міцно спав, коли посеред ночі його несподівано розбудив телефон. У слухавці пролунав голос сусідки із рідного села, яка терміново повідомила, що його мати, Валентина, захворіла. Його незадоволена дружина, Ліда, бурмотіла скарги з приводу його раннього від’їзду, висловлюючи своє небажання приймати свекруху в своєму будинку. Приїхавши на село наступного дня, Василь дізнався від лікаря, що Валентина більше не зможе жити сама.
Проте ідея привезти Валентину додому викликала гарячу суперечку із дружиною. Ліда запропонувала йому вибір: вона чи його мати. Зрештою, Ліда переконала його, що найкращим рішенням буде помістити Валентину в будинок для людей похилого віку. Через чотири місяці Валентина померла в будинку для людей похилого віку, не зумівши адаптуватися до незнайомої обстановки. Її не відвідували ні син, ні невістка – тільки онук, який поклявся привезти її додому, як тільки закінчить навчання.
Після сме рті Валентини Ліда швидко продала стару заміську хату, використавши виручені гроші для підготовки до знайомства з новою нареченою сина зі столиці. Вона чепурилася в салоні краси і готувала екстравагантні страви. Однак майбутня наречена Аліна вважала старання Ліди надмірними, а їжу – несмачною, що призвело до досить різкого завершення застілля. Підслухавши розмову між сином та невісткою, Ліда дізналася, що Аліна зневажливо відгукується про їхній будинок.
Аліна сприймала його як примітивне місце, відмінне від її рідного дому у столиці. Усвідомлення того, що вона втратила єдиного сина через цю сучасну, міську жінку, змусило Ліду розплакатися. На неї зійшов глибокий жаль – розплата за відсутність співчуття та розуміння, коли йшлося про потреби Валентина. Тепер вона опинилася в положенні, подібному до того, в яке колись поставила свою свекруху – безпорадна і нездатна змінити обставини.