Ганна жила зі своєю бабусею Катею з 18 років після сме рті матері. Її бабуся була маяком стійкості, яка мужньо протистояла передчасній сме рті своєї дочки у віці всього 38 років. Коли Ганні виповнилося 40, вона побачила відображення своєї матері, що пі шла, у власному дзеркальному відображенні. До Ганни прийшло протверезне усвідомлення: їй було стільки ж років, скільки її матері, коли вона пішла з жи ття. День річниці сме рті матері завжди викликав глибші роздуми. Ганна вкотре згадала траrічну ава рію, коли автобус, яким їхала мама, розби вся. Це була рана, яка не гоїлася навіть через 20 років.
Ганна та Катя вели просте життя у невеликому районі, де Ганна працювала кондитером на місцевій фабриці, а Катя продавала в’язані речі на базарі. За традицією, вони відвідали моrилу матері в день річниці. Ганна купила букет троянд, улюблених квітів мами, щоб покласти його на моrилу. У букет також було включено одну темно-червону троянду – ритуал, якого вона дотримувалася, сама не розуміючи чому. Життя Ганни було затьмарене низкою серцевих невдач, включаючи кілька невдалих романів, що змусило її повністю відмовитися від кохання. Це постійно турбувало її бабусю, яка хотіла, щоб онука вийшла заміж.
Проте з роками вони обидві змирилися з тим, що Ганна вирішила залишитись самотньою. Під час відвідування цвин таря Ганна прибирала прилеглу до надгробка матері територію, тоді як Катя вела приватну бесіду з їхньою покійною коханою людиною. Після цього Ганна підійшла до пам’ятника, розташованого на невеликій відстані від материнського, з портретом молодої людини. Вона щороку клала троянду на його моrилу, не знаючи, хто він і чому вона це робить. Раптом жінка похилого віку підійшла до Ганни і сказала, що вона – мати молодого чоловіка, зображеного на пам’ятнику.
Жінка впізнала Ганну за описом, даним їхньою спільною подругою Маргаритою. Вона розповіла, що її син Андрій захоплювався жінкою на ім’я Ганна, з якою познайомився в Інтернеті. Він планував зустрітися з нею, але доля розпорядилася інакше: Андрій заrинув. Приголомшена, Ганна дізналася за цих обставин свого зниклого друга через Інтернет. Після відвідування цвин таря вони вирушили до жінки додому, де Ганна за фотографіями переконалася, що Андрій справді був її віртуальним другом, який зник без пояснення причин. Того вечора Ганна зрозуміла, що її десятирічний ритуал покладання троянди на моrилу незнайомця був несвідомо присвячений Андрію.