Віра та Іван, одружившись одразу після навчання, знайшли роботу та винайняли квартиру. Жили вони безбідно, часто одержуючи картоплю та інші продукти від батьків Віри з їхнього села. Іван часто ходив із тестем на рибалку та ділився уловом та овочами з сестрою. Іван мав багато родичів, які часто позичали в них гроші, знаючи, що вони копять на квартиру. Через п’ять років їхнього шлюбу батько Віри помер. Вести господарство поодинці виявилося надто складним завданням для матері Віри, тому вони вирішили утримувати лише город та кілька курей.
Зі збільшенням обов’язків та банкрутством фабрики Івана вони більше не могли дозволити собі міське життя. Тому й вирішили переїхати до села , вклавши свої заощадження у ферму. Тим часом сестра Івана та інші родичі, які раніше позичали в нього гроші, здавалося, різко розбагатіли. Незважаючи на придбане багатство, вони відмовилися позичити Івану гроші, коли вони знадобилися йому на медичні витрати хворої тещі. Єдиною людиною, яка пішла назустріч, був двоюрідний брат Івана, Сергій, який все ще був винен Іванові ще зі студентських часів.
На гроші, отримані від Сергія, теща Івана отримала необхідну медичну допомогу – і вони почали розширювати ферму. Поступово знову почали заробляти гроші. Незважаючи на те, що Сергій та його родина були біднішими за інших родичів Івана, вони залишалися близькими, часто ходили в гості і разом рибалили. Дивно, але всі родичі, які нажили багатство, з часом розорилися: їхній бізнес зазнав краху, і вони погрязли в боргах.
Коли сестра Івана, яка опинилася у скрутному фінансовому становищі, приїхала в гості і попросила у нього велику позику – Іван різко відмовив їй. Вона пішла, відмовившись від запропонованих Іваном подарунків. Вона та інші родичі, які раніше часто спілкувалися, перестали виходити на зв’язок із Іваном. Сергій же, незважаючи на те, що був лише двоюрідним братом, став їх найближчим родичем, демонструючи важливість взаємної підтримки та вірності над фінансовим благополуччям.