Я думала, що мама у свої 60 років більше не здивує мене своїми імпульсивними рішеннями, але вона довела, що я помилялася. Не минуло й року після смерті мого батька – а вона вже знайшла собі нового компаньйона! Спочатку вона переїхала до моєї родини, оскільки кожен куточок її квартири нагадував їй про мого батька. Мій чоловік Дмитро, який глибоко поважає мою маму, погодився з таким рішенням і навіть допоміг тещі з переїздом.
Вона дуже допомагала з нашими дітьми: відвозила їх до школи та забирала з гуртків. Я дорожила своїм новопридбаним особистим часом. Однак ця безтурботна рутина тривала лише три місяці, після чого мама оголосила про своє рішення відвідати зустріч одиноких людей похилого віку. Я неохоче погодилася, сподіваючись, що цей етап незабаром пройде. Але вона продовжувала відвідувати ці зустрічі з такою запопадливістю, що в неї майже не залишалося часу на моїх дітей чи допомогу мені на кухні.
Потім сталося неймовірне. Вона заявила про свій намір знову одружитися. Я була вражена. Як вона могла у своєму віці прийняти таке рішення, поставивши в незручне становище себе та мене? Я чекала від неї відмови, але вона просто зібрала речі і пішла, не промовивши жодного слова. Минув місяць з того часу, як ми розмовляли востаннє.
Нещодавно я дізналася, що ця “щаслива пара” вже подала заяву до РАГСу. Я просто не в змозі повірити. Швидше за все мене не запросять на весілля. Мені однаково: нестерпно дивитися їй у вічі. Я б пережила цей інцидент, якби не мій чоловік, який постійно дорікає мені, стверджуючи, що я погана дочка, якщо не бажаю мамі щастя. А чи прийнято матері та бабусі ставити саме нового супутника на перше місце, а не сім’ю?