Я росла і виховувалась тільки мамою. Батько покинув нас, коли мені було чотири роки – і ми опинилися на вулиці. Ми були одні в цьому величезному світі: не було родичів, до яких можна було б звернутися. Моя мама невпинно працювала, щоб забезпечити мені гарне життя. З роками мені вдалося закінчити школу та інститут. На мій день народження мати подарувала мені квартиру. Вона не була шикарною, але зате вона була моєю – і цей жест викликав у мене величезну подяку до найближчої людини у житті.
Більшість свого життя я залишалася самотньою, оскільки через тра вму, отриману в дитинстві, мені було важко будувати романтичні стосунки. Однак, коли мені виповнилося 40 років, я накопичила достатньо грошей, щоб купити мамі невеликий будинок у сільській місцевості – на подяку за її жертви усі ці роки. Приблизно тим часом я зустріла Олега. У нас почалися стосунки, і через два роки ми одружилися.
Незважаючи на наше щастя, стосунки у родині Олега були натягнутими. Його мати недолюблювала мене, бажаючи, щоб він одружився з кимось молодшим. Сімейні розбірки загострилися, коли мати Олега вирішила подарувати свою квартиру дочці, залишивши Олега та його брата ні з чим. Це викликало подальший розлад між братами та сестрою: молодший брат Олега, Вітя, продовжував переконувати свою матір – і у результаті квартира дісталася йому.
Подальші дії були передбачуваними: Вітя виселив матір, щойно квартира почала належати йому за документами. Олег очікував, що я візьму його матір до себе, але відмовилася. Я не хотіла розплачуватись за проблеми чужої родини. Олег назвав мене зрадницею та пішов. Це було тяжко, але я змирилася. А зараз моє життя продовжується…