Колись давно у нас була дружна сім’я, що складалася з мого батька, матері, брата та мене. Мій батько добре заробляв, і ми жили у великій квартирі у гарному районі міста. Але в міру дорослішання я почала відчувати прихильність матері до мого брата та її постійне невдоволення мною. Після смерті батька я відчувала себе ще більш відчуженою, ніж раніше, особливо коли брат привів у наш будинок свою майбутню наречену Марину. Моя мати була закохана в Марину і часто порівнювала мене з нею. Я відчувала себе глибоко враженою такою критикою.
У відповідь я вийшла заміж і переїхала до чоловіка. До цього рішення мене призвело швидше бажання втекти, ніж кохання. Я жадала почуття приналежності та мети. Моя мати доглядала Марину, коли та заваrітніла, а мене висміювала за нездатність ма ти дітей. За іронією долі, замість бажаного онука Марина народила дочку. Не маючи нагоди наро дити дитину, ми з чоловіком уси новили хлопчика з дитя чого будинку. У нього були проблеми зі здоров’ям, але ми були сповнені рішучості виростити його в коханні та належному медичному догляді.
Однак моя мати не виявляла жодного інтересу до свого прийомного онука, висловлюючи зневагу та огиду. Життя стало дуже жа хливим, коли мій чоловік пішов від мене до іншої жінки, залишивши нас із сином напризволяще. Завдяки передбачливості мого батька він вчасно розділив квартиру між моїм братом, матір’ю і мною, щоб мені було куди повернутися. Проте мама, брат та його дружина робили наше життя нещасним. Вони обурювалися тим, що ми живемо в одній квартирі з моїм сином, ізолювали нас і навіть розпускали чутки про мою прийомну дитину, що призвело до зну щань над нею.
Не витримавши цих мук, я домовилася зі своїм колишнім чоловіком, який, як і раніше, дбав про нашого сина – і ми продали мою частку у квартирі через суд. На виручені гроші я купила невелику квартиру для нас із сином. Ми переїхали і, нарешті, знайшли спокій, про який так мріяли. Тим часом мама та брат стра ждали від нових мешканців нашої старої квартири – деструктивної родини зі своїми правилами. Незважаючи на жахливе становище моєї матері, я не відчувала докорів совісті. Зрештою, ми з сином нарешті знайшли місце, яке могли назвати своїм будинком.