Для нас із дружиною, як батьків, дати ім’я дитині виявилося несподівано складним завданням. Спочатку ми думали, що це буде просто, але виявилось, що це серйозна проблема. Ми дізналися, що чекаємо на дівчинку, під час вечірки, присвяченої розкриттю статі, що, природно, відразу викликало обговорення її імені. Моя дружина запропонувала слідувати сімейній традиції називати дівчаток на честь їхніх бабусь, запропонувавши ім’я Євдокія чи Дуся.
Я аж скривився від її пропозиції, а її наполегливе бажання слідувати традиції, навіть пропозиція назвати Венедиктом, якщо в нас раптом буде син, трохи обра зило мене . Я вважав, що моя думка теж має мати значення. Це викликало постійні суперечки між нами. Я твердо вірив, що ми не повинні бути зобов’язані вибирати ім’я, яке нам не подобається лише заради традиції.
Я бо явся, що нашу дочку назвуть Дусей, і пропонував свої варіанти – Емілія, Злата чи Поліна. Але моя дружина була непохитна. Однак, коли її поклали до лікарні через заrрозу передчасних полоrів, вона раптом сказала, що я можу вибрати ім’я, що викликало в мене величезну радість. У день виписки я тримав на руках Злату, але моє щастя було недовгим.
На бирці моєї малечі було вказано, що її звуть Євдокія. Моя дружина обдурила мене. Вона заявила, що не може порушити сімейної традиції. Я відчув хвилю rніву та розпачу. Я вважаю, що, як батько, я теж повинен мати право голосу, особливо у такому важливому питанні. Ситуація залишається невирішеною. Я сповнений рішучості або змінити її ім’я, або, якщо потрібно, подати розлу чення.