Кілька років тому мій син Андрій одружився зі своєю однокурсницею. Вони жили у столиці, спочатку у гуртожитку, а потім у власній квартирі. Андрій не питав поради ні в мене, ні в мого чоловіка, але ми довіряли йому приймати власні рішення. З його дружиною я зустрічалася лише двічі: на Різдво та на їхньому весіллі.
Я не могла сказати про неї нічого поганого, але й особливого зв’язку з нею ніколи не відчувала. Коли місяць тому я вирішила відвідати їх , то привезла із собою домашню їжу та подарунки від родини. Мій син зустрів мене у столиці, і ми взяли таксі до їхньої квартири. Коли ми увійшли до квартири, я побачила всюди хаос і безладдя, особливо в холодильнику, де не було нічого, крім кефіру та персиків.
Я була рада, що привезла свою їжу. Коли невістка повернулася з роботи, я їй нічого не сказала. Зрештою, це було їхнє життя. Однак мені було шкода, що мої діти не змогли приготувати мені нормальну їжу, знаючи, що я приїду в гості. Думаю, я заслуговую на гідний прийом, а не тільки кефіру і персиків. Не дивно, що мій син так сильно схуд.