Одного вечора я повернувся додому і побачив, що моя дочка Софія збирає свої речі. Вона сказала мені, що переїжджає жити до Бориса, про якого я ніколи раніше не чула. Софія, якій щойно виповнилося 18 років, наполягала на тому, що вона вже доросла і має своє життя. Я не став із нею сперечатися і дозволив їй виїхати. Минуло кілька днів без жодних повідомлень від Софії. Я був здивований, що вона так швидко почала жити своїм дорослим життям. Тим не менше, дочка зателефонувала мені і запитала, чи я оплачуватиму її освіту.
Я відмовився, відчуваючи образу, що вона зателефонувала лише для того, щоб попросити грошей, не поцікавившись моїм благополуччям. Через два тижні після її від’їзду Софія повернулася до моєї квартири у сльо зах. Виявилося, що Борис привіз її жити до своїх батьків, які вимагали заплатити за її проживання. Софія була безробітною і не мала коштів для існування. Борис відмовився допомагати їй та оплачувати її потреби. Я був здивований і спантеличений вчинком Бориса.
Чому він вважав за прийнятне привезти мою безробітну дочку жити до його батьків на таких умовах? Я вирішив пізніше розібратися з Борисом, а поки що радий, що Софія повернулася, але не міг не відчувати занепокоєння з приводу її становища. Я зрозумів, що мені потрібно було більше брати участь у її житті, і я мав більше підтримувати її рішення.
Ми все обговорили, і я пообіцяв допомогти доньці знайти роботу та підтримати її всім, чим тільки зможу. Я хотів, щоб вона знала, що завжди може прийти до мене за допомогою та порадою. Зрештою ми з Софією змогли відновити наші стосунки, і я навчився більше довіряти їй як дорослій людині. Я сподіваюся, що в майбутньому вона буде обережнішою і обдуманішою у своїх рішеннях, ну а я завжди буду готовий допомогти порадою…