Я боя лася того, що дочка і зять мене дра тують. Нещодавно вони взяли відпустку і вирішили приїхати в моє село на цілий місяць зі своїм півторарічним сином Назаром. Спочатку я була рада їхньому приїзду, але тепер мене здивував їхній спосіб життя і підхід до виховання дитини. Моя донька, Марина, після закінчення школи відразу ж вступила до університету у великому місті. Там вона зустріла свого чоловіка Дмитра.
Вони зустрічалися кілька років, одружилися і стали жити у квартирі, яка дісталася Дмитру у спадок від бабусі та дідуся. Марина відвідувала мене рідко, раз на два місяці, а після народження сина взагалі перестала приїжджати. Зрідка я відвідував їх, але тільки на кілька днів. Але тепер вони були зі мною цілий місяць. Я сподівалася, що дочка допомагатиме мені по господарству, а зять – по чоловічій роботі, адже я втратила чоловіка десять років тому, але цього не сталося.
У своєму місті вони звикли спати до полудня, а я прокидалася о п’ятій ранку. Марину важко було підняти з ліжка, а Дмитро працював до ночі. Назара привчили лягати пізно, а весь день вони проводили час у лісі чи біля річки. Замість роботи у саду вони займалися модними телефонними вправами. Близько 11 години вони йшли снідати, залишаючи після себе купу немитого посуду.
Зять іноді допомагав мені з ремонтом, але вони майже весь час проводили у лісі, і ніхто не допомагав у саду. Онук скрізь повзав і постійно щось псував, але ні Марина, ні Дмитро його не лаяли: говорили, що це новий спосіб виховання. Сумно це визнавати, але я не могла дочекатися, коли вони повернуться до міста.