Наталя була зайнята приготуванням горохового супу, коли у двері зателефонували. Вона попросила свого чоловіка Миколу відкрити, бо сама була дуже зайнята. Микола застав за дверима незнайому жінку, яка хотіла поговорити з ними обома. Гостя представилася Тамарою Михайлівною і сказала, що прийшла поговорити з ними про їхнього сина Сергія. Тамара Михайлівна наполягла на тому, щоб вони сіли за стіл для серйозної розмови, сказавши, що це стосується їхньої рідної людини.
Микола зніяковів і запитав, про що йдеться. Тамара Михайлівна сказала, що, конкретніше, йдеться про подругу їхнього сина, Олю, її дочку. Вона стверджувала, що Микола та Наталя заборонили синові дружити з її дочкою, бо вважали їх нерівними за соціальним статусом. Подружжя було здивоване, бо не могло згадати, щоб вони коли-небудь говорили щось подібне зі своїм сином.
Тамара Михайлівна натякнула, що Наталя та Микола – “великі начальники” зі своїми законами та зв’язками, і що некрасиво, що вони дивляться на її дочку зверхньо. Вона також згадала, що її дочка цікавиться політикою і хоче стати депутатом, але Наталя та Микола забороняють синові дружити з нею, заважаючи її перспективам. Тамара Михайлівна зазначила, що якщо її дочка матиме потрібні зв’язки, то вона зможе працювати і в адміністрації.
Микола та Наталя однак пояснили, що вони не є високопосадовцями, а працюють охоронцем та кухарем відповідно. Тамара здивувалася і невдовзі зрозуміла, що надто поспішно засудила їх. Вона швидко пішла, а Наталя та Микола зітхнули з полегшенням. Вони похвалили здатність сина розумітися на людях і сприйняли цю зустріч як урок.