Андрій був незадоволений, коли я запитала, чи може мій дідусь залишитися з нами, тому що він був хворий вже довгий час і потребував постійного догляду. Андрій став стверджувати, що наш будинок уже схожий на гуртожиток, і не хотів, щоб довкола віяло запахом мого дідуся. Незважаючи на його заперечення, я все ж таки вирішила взяти дідуся до себе і наступного дня перевезла його речі та пігулки в нашу квартиру.
Андрій розлютився, коли ввечері виявив діда у нас на кухні. Він влаштував істерику і сказав, що не переступить поріг нашого дому, якщо там буде ще хтось, крім нас. Того ж вечора він переїхав назад до будинку своїх батьків, залишивши нас із дідусем одних у нашій квартирі. Я сподівалася, що Андрій одумається і повернеться, але він не повернувся.
Ми з дідом жили разом, і для мене це не було проблемою, оскільки він здебільшого залишався у своїй кімнаті і виходив лише до туалету або поїсти. Я любила Андрія та сподівалася, що скоро ми зможемо повернутися до нормального життя. Однак я також знала, що турбота про дідуся дуже важлива, і була готова зробити все, що потрібно, щоб допомогти йому.