Марія дивилася на свій сад із вікна їхнього будинку, а потім повернулася до свого чоловіка Василя і заявила, що їм час переїжджати до міста. Василь здивувався і спитав, як вони туди дістануться і де вони житимуть. Марія відповіла, що вони поїдуть до міста, де мешкає їхній син. Василь з підозрою сприйняв її раптове рішення і запитав про мотиви. Марія пояснила, що вони, мовляв, уже не молоді і їм треба переїхати ближче до сина та насолоджуватися зручностями життя у місті.
Василь засумнівався, але Марія вже ухвалила рішення за них обох. Вона запропонувала продати їхній будинок і купити невелику квартиру у місті, і навіть розглядала можливість в’язати та продавати шкарпетки та шапки, щоб заробити додаткові гроші на базарі. Проте Василю не подобалася ідея залишити будинок та господарство, яке вони разом збудували з нуля. Він нагадав дружині, що вони повинні дбати один про одного і не покладатися у всьому на сина.
Він також зазначив, що не хоче залишати будинок, який збудував своїми руками. Марія почала здаватися, розуміючи, що Василь має рацію. Вона також не хотіла залишати свій сад без посадок, незважаючи на те, що втратила до цієї справи інтерес. Василь запропонував, щоб вони просто залишилися в будинку і не садили сад, якщо Марія не хоче, він пообіцяв сам про це подбати.
Літні люди могли б разом лежати на дивані і відпочивати, як це роблять люди похилого віку в місті за їх уявленням. Марія була приголомшена такою пропозицією, схаменулась і вирішила зайнятися своїм садом, а не лінуватися на дивані. Василь був радий, що вони прийшли до компромісу, і пожартував, що Марія продасть взимку будинок, коли в нього прихопить спина. Вони обоє засміялися, і Марія пішла займатися садом, задоволена своїм життям.