Як дбайлива мати, я переживала за свого сина Андрія, який так і не зміг створити свою родину після тихого та мирного розлу чення з першою дружиною. Проте Андрій знайшов гарну жінку Ілону, з якою був щасливий. Хоча в Ілони вже була дитина від попереднього шлюбу, мені було все одно, аби вони були щасливі. Як жест доброї волі я запропонувала синові і невістці переїхати в мій заміський будинок.
Однак вони ввічливо відмовилися і пояснили, що хочуть жити окремо, як сім’я. Я погодилася з їх рішенням, тому що для будь-якої сім’ї важливий особистий простір. Моя невістка регулярно приїжджала до мене зі своєю дочкою, і ми мали добрі стосунки. Однак цього не можна було сказати про мої стосунки з Андрієм. Він не дзвонив і не відвідував мене, і я почувала себе забутою. Якось мені нарешті вдалося умовити Андрія скуштувати зі мною смачну піцу та роли.
Коли я запитала його, чому він забув про мене, він відповів, що зайнятий своєю новою роботою, сім’єю та намагається замінити Ілоні покійного батька. Він сказав мені розібратися зі своєю поведінкою та бажаннями, і що він подзвонить мені, якщо у нього буде час . Мене зачепили його слова, і я прийшла додому в засмучених почуттях. Я не хотіла говорити про це Ілоні, тому що не хотіла створювати між ними жодних конфліктів. Але й не образитись на дії свого сина я не могла.