Я зустрів Тамару в поїзді, коли ми поверталися з відпустки. Вона була красива блакитноока брюнетка, і я не міг не заговорити з нею, коли вона сиділа і читала книгу. Ми проговорили всю дорогу додому і в кінці обмінялися контактами. Після знайомства я зрозумів, що не можу бути без неї і зробив пропозицію. Посмішка Тамари не сходила з її обличчя, коли вона відповіла мені згодою.
Ми одружилися, а за кілька місяців Тамара заваrітніла. Ми були в захваті і документували кожен момент ваrітності, фотографуючи всіх і все, щоб створити колаж для наших майбутніх дітей та онуків. Коли у Тамари почалися перейми, я взяв відпустку, щоб бути поруч із нею. Але під час полоrів самопочуття Тамари різко погіршилося, і лікар повідомив, що в її організм потрапили шкідливі води.
Наш син народився здоровим, але стан Тамари погіршився, і нам сказали, що вона бо реться за своє життя з останніх сил. Я сидів біля пологового залу, тримав на руках нашого новонародженого сина і дивилася на фотографію Тамари у своєму телефоні. Коли я почув паніку лікарів, зрозумів, що щось пішло не так… Вийшов лікар і сказав мені, що Тамара пі шла з життя, і що я можу попрощатися з нею в палаті.
Я тримав нашого сина близько до себе, ридаючи і прощаючись із Тамарою. Але раптом сталося диво. Тамара знову задихала, і лікарі не могли повірити своїм очам. Протягом місяця Тамара повністю одужала – і з роками у нас народилося ще дві доньки. Я вважаю, що фото Тамари з німбом над головою в моєму телефоні було посланням згори, і що їй просто судилося бути з нами.