Зі своїм майбутнім чоловіком Сашком я була знайома давно : він був однокласником мого старшого брата. Він був на десять років старший за мене, і ми одружилися, коли мені було двадцять п’ять, а йому тридцять п’ять. До того, як одружитися зі мною, він уже був раз одружений, але вони розлу чилися, не завівши дітей. Коли він зробив мені пропозицію, я погодилася вийти за нього заміж, але дала зрозуміти, що залишу своє прізвище, і наші майбутні діти теж носитимуть моє прізвище.
Все тому, що я пам’ятала, як йому було важко у дитинстві, коли він навчався у школі. Він погодився, сказавши, що його дітям прізвисько “Козлик” точно не потрібне. Все йшло гладко, поки я не заваrітніла . Батьки чоловіка спочатку були раді, що у них буде онук, але коли вони дізналися, що наша дитина не носитиме їхнє прізвище, то були обу рені. Мене навіть намагалися переконати, що їхнє прізвище має якесь старовинне коріння.
Більше того, вони натякнули, що наша сім’я в результаті розпадеться через наше рішення. Свекор сказав своєму синові, що йому не вистачає рис справжнього чоловіка, а свекруха навіть звинуватила мене в невірності, сказавши, що дитина, швидше за все, не їх онук. Однак мій чоловік став на мій бік і наполягав на нашому рішенні дати дитині моє прізвище.
Батьки чоловіка обдзвонювали всіх моїх родичів і розпускали про мене чутки, що я безпринципна і відібрала в них єдину дитину. Нарешті у нас народився син Андрій, і з того часу минуло півроку. Свекруха так і не відвідала онука, через що мені шкода тільки чоловіка. Але як мати я ставлю в пріоритет майбутнє своєї дитини і не хочу, щоб вона зіткнулася з тими самими проблемами, що її батько в дитинстві.