Ігор гнав свій темно-коричневий джип жвавою дорогою, слухаючи музику. Він поодинці прямував до села, щоб бути присутнім на поминках свого дядька – брата свого батька. А батько по мер три роки тому. Його дружина Ліза не змогла поїхати з ним, бо мала шкільні іспити, а Ігор і не наполягав на її приїзді. Вони були одружені майже двадцять п’ять років, і їхнє сімейне життя було налагоджене і текло розмірено. Під’їжджаючи до села, він побачив чоловіка похилого віку, що стояв на узбіччі дороги, зупинився, щоб запропонувати підвезти.
Чоловік, Іван Микитович, збирався відвідати свою дочку у сусідньому селі. Вони розмовляли, і Іван поділився, що його дружина померла два роки тому, і він почував себе самотнім після її відходу. У нього були дочка і двоє синів, але сини не дуже допомагали, а один із них навіть забирав його пенсію. Ігор висадив Івана біля дому його дочки та продовжив шлях до будинку свого дядька. Після поминок він повернувся додому, але не міг перестати думати про Івана. Він вирішив відвідати його за кілька днів.
Коли він приїхав, то побачив Івана, що сидів на самоті у дворі і виглядав засмученим. Вийшла його дочка і була незадоволена, побачивши Ігоря, але зрештою погодилася відпустити Івана з ним. Коли вони під’їхали до Ігоря, Ліза була здивована, але тепло привітала Івана. Він почав жити з ними, а з настанням сонячних днів переїхав на літню кухню. Вони купили йому новий одяг та підстригли. Дідусь Іван допомагав по господарству та ділився життєвими історіями з Ігорем. Відтепер він почував себе щасливішим і молодшим.