Раніше я їздив до тата, який живе в селі, а ми з моєю дружиною вже кілька років жили в місті. Нам було важко часто приїжджати до нього в гості, бо до нього було понад дві години їзди машиною. На щастя, у нас була машина, що трохи полегшило завдання. Якось моя тітка Марина була в гостях у батька, і ми вирішили зайти до них уранці. Як тільки ми приїхали, ми почали працювати у саду. Роботи мало багато, особливо з викопуванням картоплі.
Ми багато працювали і намагалися допомогти чим тільки могли. Коли наші діти прокинулися, нам захотілося сісти, відпочити та поговорити з рідними. Але цього не сталося. Натомість нас вислали з саду, коли нам уже майже час було їхати, уявляєте? Після довгого важкого робочого дня у мене бо ліла спина, а моя дружина була виснажена. Незважаючи на те, що ми так багато допомагали, з нами поводилися, ніби ми були просто гостями.
Усі скаржилися на те, як вони втомилися, і здавалося, що ми зовсім не допомагали. Що ще гірше, замість довгоочікуваної вечері всі просто пішли до кафе. Дружина була скривджена і поклялася ніколи більше не відвідувати моїх рідних. Я розумів і підтримував її. Було неповажно з боку моєї родини поводитися з нами таким чином. Ми вирішили, що краще нічого в них не брати і більше до них у гості не приходити. А то від них жодної подяки та поваги.