Був холодний зимовий вечір, коли я поверталася додому з автобусної зупинки. Підійшовши до свого будинку, я побачила на вулиці дітей своєї сусідки у старому літньому одязі, які не могли потрапити до своєї власної квартири. Вони nлакали і благали свою матір відкрити двері, але безрезультатно. Пошкодувавши дітей, я запросила їх зайти до мене додому та зігрітися чаєм. Я знала, що їхня мати мала зневажала ними на користь того, щоб проводити час зі своїм сусідом по кімнаті.
Я не змогла додзвонитися до матері дітей ні тієї ночі, ні наступного ранку. Зрозумівши, що щось може бути серйозно не так, я зателефонувала до nоліції та пояснила ситуацію. Коли прибули співробітники та зламали двері, ми з жа хом виявили, що мати дітей перенесла напад і перебуває у тяжкому стані. Її негайно доправили до ліkарні, залишивши дітей без опікуна. Поліція запропонувала мені взяти опіку над дітьми.
Хоча спочатку я вагалася, але зрештою погодилася. Я обговорила ситуацію зі своїм сином, який також переконав мене взяти їх до себе. Стати матір’ю для дітей було нелегким рішенням, але це дало мені стільки радості та самореалізації, що не передати словами. Я відчуваю подяку долі за те, що вони є в моєму житті. Незважаючи на труднощі, я знаю, що зробила правильний вибір, взявши на себе цю нову та відповідальну роль.