Ми з Арсеном були разом зі школи. Вперше ми побачили один одного під час перерви, потім впізнали одне одного краще і почали зустрічатися. Ми одружилися відразу після закінчення школи, бо хотіли бути разом якнайбільше. Спершу наші батьки допомагали нам фінансово. Але невдовзі ми зрозуміли, що не можемо залежати від них вічно. Тому ми переїхали до міста, влаштувалися на роботу та почали заробляти гроші. З дитинства я любила шити одяг для ляльок, потім собі. Після переїзду в місто я зареєструвалася в Центрі зайнятості, і мені пощастило вступити на курси з пошиття одягу з обов’язковим працевлаштуванням. Поки що я отримувала допомогу з безробіття.
Арсен не вчився, бо одразу ж почав працювати на заводі. Там він просунувся по службі і незабаром став керівником цілого відділу. Ми винаймали будинок і планували заощадити гроші на початковий внесок за квартиру. Спочатку ми хотіли забезпечити себе житлом і лише потім заводити дітей. Проте з часом наші стосунки з чоловіком погіршилися. Ми більше не були такими, якими на початку нашого шлюбу. У нас більше не було бажання поспішати додому, щоби побачити один одного. Я брала додаткові замовлення, йшла попити каву з колегами після роботи, тоді як Арсен залишався на роботі через виробничі потреби.
Вдома ми виконували свої домашні обов’язки, але між нами більше не було теплоти. Якось я повернулася додому пізніше, ніж звичайно, несучи їжу, яку купила в супермаркеті. Я помітила, що за мною слідує бездомний собака. Раптом собака напав на мене, повалив на землю – і я знепритомніла. Коли я прийшла до тями, то виявив, що перебуваю в ліkарні. Медсестра розповіла мені, що сталося. Я знепритомніла не через напад собаки, а через те, що була в положенні. Чоловіка поряд не було, і мені було цікаво, як він відреагує на цю новину. Пізніше того ж вечора приїхав Арсен, і я сказала йому, що ваrітна. Він був у нестямі від радості і сказав, що ми все подолаємо…