Я виховувала свого сина Данила одна – після того, як його батько пішов від нас, коли хлопчику був лише рік. Я думала, що він повернеться, але він цього так і не зробив. Я хотіла, щоб Данило мав батька, але цьому не судилося збутися. Данило виріс гарним і добре освіченим чоловіком. Познайомившись із Оленою на роботі, через деякий час він зробив їй пропозицію. Я була рада за них і подарувала їм квартиру, щоб вони могли розпочати нове спільне життя. Через п’ять років Олена оголосила, що ваrітна, і я була у нестямі від радості, що стану бабусею.
Проте Данило, здавалося, не поділяв мого хвилювання. Коли в Олени почалися nрейми, він відмовився їхати до ліkарні, щоб зустріти свою доньку Даринку. Він навіть зви нуватив Олену в невір ності і засумнівався, що дитина від нього. Я була приголомшена його поведінкою і ставила питання, в чому я помилилася, виховуючи його? Я привезла Олену та Даринку до себе додому і постаралася, щоб вони відчували себе бажаними гостями. Я поділилася з невісткою своєю історією про те, як виховувала Данила сама і шкодувала, що відпустила його батька.
Олена міцно обійняла мене і сказала, що розуміє мої побоювання. Хоча я відчувала, що втратила сина, але була сповнена рішучості жити для своєї онуки та невістки. Я зрозуміла, що повинна викупити свою провину за те, що виховала боягуза, і докласти всіх зусиль, щоб вони були щасливі поряд зі мною. Мені є заради кого жити. Мене цілком влаштовувало справлятися з усім самостійно, і я знала, що Данило якось пошкодує і вибачиться за свою поведінку.