Ірину Ігорівну у селі всі дуже поважали. Вона тривалий час обіймала посаду головного бухгалтера у сільському управлінні. Серйозна, завжди зібрана і строга жінка змушувала до себе по-особливому ставитися. Чоловік у неї рано помер через хворобу, жінка одна ростила сина, намагалася йому і мати замінити, і батька. Вона успішно справлялася, відправила сина вчитися до університету. Але потім щось у ній змінилося. Жінка якось похилилася, згорбилася, з її обличчя зник звичний рум’янець. Вона так само ходила на роботу, відповідальність не дозволяла нехтувати своїми обов’язками.
Але всі помічали, що щось у її поставі та ході змінилося. Односельці довго гадали, що все-таки змінилося в житті Ірини Ігорівни, що так сильно її зачепило. Пізніше почали помічати, що її син не приїжджає до села. Семен навчався в університеті у столиці. Потім поповзли чутки, що син Ірини потрапив у погану компанію, почав пити та кинув навчання. Жінка намагалася приховати все це, щоб не викликати пліток. Вона не знала, як вилікувати сина і повернути на праведний шлях.
Саме на Семена були покладені всі надії, пов’язані з ним усі мрії. Вона жила заради нього і не шкодувала себе, але як усе обернулося. Невже їй доведеться розлучитися з надіями про спокійну старість в оточенні численних онуків? Навіть найсильнішу жінку може зламати ставлення дітей. Усі в селі дуже шкодували жінку, навіть ті, хто не гребував злословити з приводу та без, на її рахунок язик розпускати не наважувалися. За все життя Іра нікому зла не зробила, всі були солідарні в тому, що такої долі вона не заслужила.