Мишко навчався старше на клас. Але це не заважало їхній дружбі, яка до кінця школи переросла у кохання. Коли Михайло вперше поцілував Наташу, у неї мало серце не вискочило з грудей. – Будеш мене чекати? – Запитав Мишко, вирушаючи в армію. – Буду! – твердо обіцяла Наталка… Мишко повернувся з армії із дружиною. Наташа, дізнавшись про це від подруг, зібрала речі та переїхала до міста. До тітки. Вступила до торгового технікуму, здобула професію бухгалтера і влаштувалась на роботу на завод.
Спершу їй виділили кімнату у гуртожитку, потім від заводу отримала квартиру. – Заміж тобі час! Квартира є, робота є. Біле світло не зійшлося клином на Михайлі. Скільки хлопців довкола. Народжувати тобі час! – казала їй мама. Але для Наташі нікого не було. Із Михайлом зустрічі не шукала. Чутки про нього іноді доходили до її вух. Так Наташа дізналася, що Мишко розлучився з дружиною, переїхав до Києва. Ще за кілька років приїжджав у село на крутій машині… А якось їй сказали, що Мишко купив квартиру в її місті і тепер живе тут. Михайло побачив Наталку в автобусі.
Підбіг, скочив у транспорт, що від’їжджає, але дістатися до неї не встиг. Поки проштовхувався через пасажирів, Наташа вийшла на зупинці. “Наташка анітрохи не змінилася. Така ж красуня. І навіщо я тоді одружився з цією Галею. Зовсім мені голову задурила. Адже тільки Наталка мені була потрібна. Одна. Все життя. Може ще не все втрачено? Може вона простить мене”, – думав. він наступного дня, стоячи на зупинці, де зійшла Наталя. Цього дня Наталя зійшла з транспорту на зупинку раніше. Їй треба було зайти до крамниці. Додому йшла пішки, не дивилася на оточуючих. Раптом їй дорогу перегородив чоловік. Наталя підвела голову. – Мишко… – вона обняла і притулилася до нього. Так і стояли, боячись ворухнутися.